Маріуполь довго жив так, ніби місто складається з двох рівноправних половин: моря і заводів. Зранку над Азовським морем стояв запах солі й гарячого металу, а ввечері маріупольці йшли до Драмтеатру або на набережну, щоб подивитися, як сонце сідає за портові крани. До повномасштабного вторгнення тут жили понад 400 тисяч людей, і місто якраз почало змінювати свою репутацію: з «просто промислового центру» на місце, куди їдуть на фестивалі й у креативні простори.
У 2022 році Маріуполь пережив облогу, яка стала одним із найтяжчих розділів цієї війни. Відтоді місто тимчасово окуповане. Ця стаття не про туристичний маршрут. Вона про те, яким був Маріуполь, чим він відомий і чому Україна про нього пам’ятає.
Де розташований Маріуполь і чому море тут визначало все
Маріуполь лежить на півдні Донецької області, на узбережжі Азовського моря, там, де в нього впадає річка Кальміус. Північну межу центральної частини міста окреслює ще одна річка, Кальчик. Через це Маріуполь розтягнувся вздовж берега й річкових долин, а не зібрався довкола одного історичного ядра.
Цікаво, що з Запоріжжям Маріуполь пов’язує не лише траса вздовж узбережжя. Сусіднє місто, про яке ми писали в матеріалі про козацьку історію Запоріжжя і його сучасне життя, навесні 2022 року стало першим великим пунктом, куди прибували евакуйовані маріупольці. Тисячі людей проїжджали саме цим шляхом, часто після кількох тижнів у підвалах.
Море для міста було не декорацією, а економікою. Неглибоке й тепле Азовське море давало пляжі, а порт давав роботу. Маріупольський порт активно розбудовували наприкінці XIX століття, щоб вивозити донбаське вугілля і зерно, і саме ця логіка «вихід Донбасу до моря» зробила Маріуполь великим.
Влітку місто перетворювалося на курорт для свого регіону. Пляжі в межах Маріуполя і на околицях заповнювали родини з усієї Донеччини, від Донецька до Слов’янська з його солоними озерами, для яких Азовське море було найближчим і найдоступнішим. Тому Маріуполь завжди мав подвійний ритм: робочий тиждень біля доменних печей і вихідні на піску.
Історія Маріуполя: від Домахи до грецьких переселенців
Задовго до появи сучасної назви на цьому місці стояла козацька фортеця Домаха. За часів Запорозької Січі тут був центр Кальміуської паланки, одного з адміністративних округів Вольностей Війська Запорозького. Поряд із фортецею з часом виросло поселення Кальміус.
Після ліквідації Січі в 1775 році землі між Бердою і Кальміусом віддали під заселення грекам, яких переселяли з Криму. Вони вирушили в дорогу влітку 1778 року, і перехід виявився важким: дорогою переселенці ховали багатьох своїх. Біля Домахи спочатку заклали місто Павловськ, а в 1780 році поселення отримало назву Маріуполь. Того ж року з’явилися навколишні грецькі села, зокрема Сартана.
Так Приазов’я отримало свою особливу ідентичність. Місцеві греки говорили румейськими говірками і урумською мовою, яка зазнала сильного тюркського впливу. У 1937 році громада пережила «грецьку операцію» НКВС, під час якої заарештували тисячі людей.
Директиву про цю операцію підписали 11 грудня 1937 року, і для багатьох грецьких родин Приазов’я ця дата досі означає втрату дідів і прадідів. Пам’ять про переселення з Криму і про репресії стала частиною маріупольської ідентичності, яку місцеві грецькі товариства берегли і в незалежній Україні.
XX століття додало місту металургії. Завод «Азовсталь» збудували в 1933 році, поруч працював металургійний комбінат імені Ілліча. Населення зростало стрімко: близько 31 тисячі мешканців у 1897 році і приблизно 529 тисяч у 1987-му. З 1948 до 1989 року місто носило радянську назву Жданов, і повернення історичного імені стало одним із перших знаків змін.
У 2014 році Маріуполь уже раз опинився на межі. Навесні проросійські угруповання захопили адміністративні будівлі, а 13 червня 2014 року українські сили звільнили місто. Наступні вісім років Маріуполь жив як прифронтове, але українське місто, і за цей час встиг дуже змінитися.
Саме тоді з’явилися проєкти, якими маріупольці пишалися. Стару водонапірну вежу відновили коштом міської ради та за підтримки USAID і перетворили на креативний простір. Фестиваль MRPL City зібрав на першому виданні понад 30 виконавців. Молодь, яка раніше мріяла виїхати до Києва чи Харкова, почала лишатися вдома.
Пам’ятки Маріуполя, які місто пам’ятає
Говорити про пам’ятки Маріуполя зараз означає говорити про втрати. Багато історичних будівель пошкоджені або знищені, а сам центр перебуває під контролем окупантів. Проте саме ці місця складали обличчя міста.
Драматичний театр
Будівлю Донецького академічного обласного драматичного театру відкрили 2 листопада 1960 року. Монументальний класицизм із колонами, сквер перед входом, фонтани: це було місце побачень, міських свят і фотографій на пам’ять. 16 березня 2022 року, невдовзі після 10-ї ранку, російська авіація скинула бомбу на театр, у якому ховалися сотні цивільних. Біля будівлі великими літерами було написано «ДІТИ». Amnesty International після розслідування назвала цей удар воєнним злочином. Окупаційна влада згодом відбудувала будівлю і в грудні 2025 року влаштувала її відкриття, але для українців театр назавжди залишився місцем трагедії.
Стара водонапірна вежа
Вежу збудували в 1910 році за проєктом архітектора Віктора Нільсена, а 3 липня того ж року запрацював міський водогін. Водою місто вона постачала до 1932-го, потім була пожежною каланчею, банком, а з 2016 року стала креативним простором «Вежа» з виставками, концертами і лекціями. Під час облоги будівля зазнала пошкоджень, але встояла.
Художній музей імені Куїнджі
Музей носив ім’я Архипа Куїнджі, художника, який народився в Маріуполі. У березні 2022 року будівлю зруйнували. Оригіналів самого Куїнджі там на той момент не було, однак у колекції близько двох тисяч предметів зберігалися роботи Івана Айвазовського, Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса. Їхня доля невідома. Пам’ятник Куїнджі, встановлений у 1984 році, окупанти демонтували навесні 2023-го.
Чим відомий Маріуполь: метал, Азовсталь і незламність
Для більшості українців Маріуполь до 2022 року асоціювався з металургією. «Азовсталь» і комбінат імені Ілліча були містоутворювальними підприємствами, а чорна металургія визначала економіку. Поруч із ними місто мало порт, рибальську традицію і пляжі, на які влітку приїжджали з усього Донбасу.
Після 2022 року слово «Азовсталь» почало означати інше. Заблоковані в місті українські військові відійшли на територію заводу і тримали оборону серед цехів і підземних укриттів. 20 травня 2022 року, на 86-й день опору, гарнізон отримав наказ припинити оборону, щоб зберегти життя бійців. За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, з території заводу в полон потрапили близько 2500 військових. Частину з них досі не повернули додому.
Облога міста стала символом і для світу. Правозахисні організації документували удари по житлових кварталах, лікарнях і укриттях, а історії маріупольців, які тижнями жили без води, світла і зв’язку, стали доказами в міжнародних розслідуваннях.
Є в Маріуполі й тихіша слава: грецька. Сартана та інші села довкола зберігали говірки, кухню і пісні, яких немає більше ніде в Україні. Приазовських греків налічується близько ста тисяч, і чимало з них мають корені саме тут.
Маріуполь сьогодні: місто в окупації і громада у вигнанні
Перед вторгненням Маріуполь переживав помітне оновлення. У 2017 році вперше пройшов фестиваль MRPL City, який зібрав понад 15 тисяч глядачів, з’являлися нові громадські простори, оновлювалися парки. Це був період, коли місто вчилося подобатися собі самому.
Сьогодні маріупольська громада живе розпорошеною по Україні та світу. Міська рада продовжує працювати на підконтрольній території, а університети переїхали: Маріупольський державний університет працює в Києві, Приазовський державний технічний університет перемістився до Дніпра. Чимало маріупольців облаштувалися саме там, і якщо ви шукаєте сервіси й заклади нового міста, корисною буде сторінка Дніпра в каталозі TopUkraine з перевіреними компаніями й адресами.
Найпомітніший проєкт громади у вигнанні: мережа центрів підтримки «ЯМаріуполь». Її започаткував міський голова Вадим Бойченко, а на сьогодні вона налічує 41 центр у 22 містах України. Там допомагають із документами, ліками, психологічною підтримкою, роботою і житлом. За даними мережі, підтримку вже отримали понад 65 тисяч сімей.
Про саме окуповане місто достовірної інформації небагато. Відомо, що окупаційна влада зносить пошкоджені будинки і зводить нові, водночас стираючи сліди злочинів. Для багатьох маріупольців фото рідного двору без їхнього будинку стали окремим болем, який важко пояснити тим, хто не втрачав дім.
Що варто знати і пам’ятати про Маріуполь
Поїхати до Маріуполя зараз неможливо і небезпечно, тож жодних порад про дорогу чи ночівлю тут не буде. Важливіше інше: пам’ять про місто тримається на конкретних людях і щоденних діях, а не на гучних заявах. Маріупольці, які виїхали, часто кажуть, що найгірше для них не відстань, а відчуття, що про їхнє місто забувають. Є кілька речей, які може зробити кожен, щоб Маріуполь не залишався лише рядком у новинах.
- Відвідати центр «ЯМаріуполь» у своєму місті, якщо ви сам маріуполець, або запропонувати допомогу як волонтер.
- Прийти на вшанування загиблих у Драмтеатрі 16 березня: такі акції щороку проходять у Києві, Львові, Дніпрі, Тернополі, Полтаві.
- Підтримати родини захисників «Азовсталі», які досі в полоні, участю в акціях і поширенням інформації.
- Знайти книжки, документальні фільми та фотопроєкти про довоєнний Маріуполь і показати їх дітям.
Схожий шлях від окупації до звільнення вже пройшли інші південні міста. Як живе після деокупації інше приморське місто, можна прочитати в нашій статті про Херсон з його козацьким і морським корінням. Це нагадування, що повернення можливе.
Цікаві факти про Маріуполь
- Першою назвою поселення біля Домахи був Павловськ: його заклали в 1778 році, а вже в 1780-му місто стало Маріуполем.
- З 1948 до 1989 року Маріуполь називався Жданов, на честь радянського партійного функціонера.
- Стара водонапірна вежа Віктора Нільсена встигла побути водогоном, пожежною каланчею, музеєм містобудування, банком і креативним простором.
- Художник Архип Куїнджі, автор «Місячної ночі на Дніпрі», народився в Маріуполі, і місто назвало на його честь художній музей.
- Населення Маріуполя за сто років зросло більш ніж у п’ятнадцять разів: з 31 тисячі у 1897 році до понад 500 тисяч у 1980-х.
Маріупольці кажуть, що їхнє місто зараз живе в людях, а не на мапі. І поки в Києві, Дніпрі чи Львові відкриваються центри «ЯМаріуполь», а на вшанування загиблих у Драмтеатрі щороку приходять люди, Маріуполь лишається українським містом, яке чекає на повернення господарів.
