
Нікополь стоїть на мисі над Дніпром, і з його берега добре видно Запорізьку атомну станцію на протилежному боці. Ця деталь багато пояснює про місто сьогодні: Нікополь живе під обстрілами з окупованого лівобережжя, втратив Каховське водосховище, але не втратив своєї пам’яті. А пам’ять тут особлива. Саме на цих берегах стояли п’ять із восьми Запорозьких Січей, тут Богдана Хмельницького проголосили гетьманом, а приблизно за 20 кілометрів від міста похований кошовий отаман Іван Сірко.
Якщо ви читали, як козацька історія Запоріжжя тримається за Хортицю, Нікополь доповнить цю картину. Хортиця була лише однією точкою на мапі Низу, а більшість січових столиць розташовувалися нижче за течією, саме на Нікопольщині.
Де розташований Нікополь
Місто лежить на правому березі Дніпра, у Нікопольському районі Дніпропетровської області. До Запоріжжя звідси близько 48 кілометрів на північний схід, до Кривого Рогу приблизно 63 кілометри. Площа Нікополя невелика, близько 59 квадратних кілометрів, а населення за оцінкою Держстату на 1 січня 2022 року становило 105 160 осіб.
Після початку обстрілів ця цифра різко змінилася. У 2024 році місцева влада казала, що в місті лишається близько 60 тисяч людей, тобто приблизно половина довоєнного населення. Решта евакуювалася, і нову точну цифру зараз ніхто не назве. Для порівняння: найбільше людей Нікополь мав у 1989 році, понад 157 тисяч. Ще в 1959-му тут жило близько 83 тисяч, а за наступне десятиліття місто виросло в півтора раза, і саме в ці роки місто остаточно стало заводським.
Понад шістдесят років Нікополь стояв на березі Каховського водосховища. Після підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року вода пішла, і на місці «моря» біля міста тепер пісок і мілкі озера. Для Нікополя це означало не лише інший пейзаж, а й втрату питної води: усі насосні станції зупинилися, і воду довелося відновлювати через тимчасові станції на дніпровському руслі, працюючи під обстрілами.
Історія Нікополя: від переправи Микитин Ріг до міста перемоги
Ще в XVI столітті тут існувала козацька переправа Микитин Ріг. Легенда пов’язує назву з козаком Микитою Циганом, але документального підтвердження цій історії немає, тож сприймайте її як місцевий переказ. Наприкінці 1630-х козаки звели на мисі укріплення, і з 1639 року місто веде свій офіційний відлік. До 1652 року тут розташовувалася Микитинська Січ, столиця Запорожжя.
Найважливіша сторінка цієї історії припадає на зиму 1648 року. У грудні 1647-го Богдан Хмельницький утік з-під арешту і дістався острова Томаківка, що лежав приблизно за 20 кілометрів від Микитиного Рогу. У січні 1648 року його загін захопив Микитинську Січ, розбив польську залогу, і козаки обрали Хмельницького гетьманом. Саме звідси почалося повстання, що змінило карту Східної Європи. Місцеві краєзнавці вважають, що рада відбулася не в самій фортеці, а за її стінами, на березі Дніпра, приблизно там, де нині парк Перемоги. На честь цієї події в місті встановили пам’ятний камінь, і з’явився він завдяки старанням Олександра Довженка.
У 1652 році кошовий отаман Федір Лютай переніс Січ нижче, на Чортомлик, і Микитин Ріг поступово став звичайним козацьким містечком, яке до 1775 року називали Микитиним. Після ліквідації Запорозької Січі імперська влада почала будувати тут фортецю і порт під назвою Слов’янськ. У 1782 році місто отримало назву Нікополь, яка з грецької означає «місто перемоги».
Козацькі Січі навколо Нікополя
Нікопольщину часто називають землею Січей, і це не перебільшення. З восьми Запорозьких Січей п’ять стояли в околицях сучасного міста. Майже всі ці місця опинилися під водою Каховського водосховища, тому сьогодні йдеться радше про пам’ять, ніж про руїни.
Томаківська Січ розташовувалася на острові Томаківка, приблизно за 20 кілометрів від Нікополя. Це був другий за розміром дніпровський острів після Хортиці, понад 300 гектарів. У 1593 році Січ зруйнували татари, а у XX столітті острів затопило водосховище.
Базавлуцька Січ згадується в документах 1594 року. Вона стояла на острові в гирлі річки Базавлук, неподалік сучасного села Капулівка.
Чортомлицька Січ проіснувала з 1652 по 1709 рік і стала однією з найвідоміших. З нею пов’язане ім’я Івана Сірка, найвідомішого кошового отамана тих часів. У травні 1709 року Січ зруйнували царські війська.
Нова, або Підпільненська Січ виникла в 1734 році на річці Підпільна, за кілька кілометрів від старого Чортомлика, біля нинішнього села Покровське. Вона стала останньою: у 1775 році її ліквідували. Покровське вже у 1777 році отримало статус містечка з власною канцелярією, а землі навколо нього, Капулівки й Олександрівки, у 1780-х роздали новим власникам, зокрема князю Вяземському. Так козацький степ перетворився на поміщицькі маєтки. Поруч, у Покровському, у вересні 1843 року бував Тарас Шевченко, а в червні 1880 року сюди приїздив Ілля Рєпін.
Могила Івана Сірка в Капулівці
Іван Сірко помер 1 серпня 1680 року на своїй пасіці на хуторі Грушівка. Поховали його біля Чортомлицької Січі, під кам’яним хрестом. У 1967 році, через загрозу підтоплення водосховищем, рештки перепоховали на давньому кургані Баба-могила, приблизно за 1,3 кілометра від Капулівки. Капулівка розташована за 20 кілометрів від Нікополя.
У цієї могили складна доля. Під час розкопок 1967 року череп отамана вивезли до Москви, в лабораторію антрополога Михайла Герасимова, де його учениця Галина Лебединська зробила скульптурну реконструкцію обличчя. Цей портрет нині зберігається в Дніпровському національному історичному музеї імені Яворницького. Сам череп повернули в Україну в 1990 році, а остаточне перепоховання відбулося лише 21 серпня 2000 року. На могилі встановили бронзове погруддя роботи скульптора Валентина Шкоди.
Навколо Сірка ходить чимало легенд: про відрубану після смерті руку, яку нібито носили в походи як талісман, про десятки виграних битв. Надійних документів на це немає, але саме такі історії тримають ім’я отамана живим.
Що подивитися в Нікополі
Найстаріший храм міста це церква Різдва Пресвятої Богородиці, зведена у 1812-1820 роках у стилі класицизму. Вона пережила революцію й радянські часи і досі стоїть на вулиці Різдвяній, 36.
Спасо-Преображенський собор збудували наприкінці XIX століття. Його доля типова для радянської епохи: у 1937 році собор закрили, з 1960-го в ньому працював планетарій, а згодом і місцеве радіо. На початку 1990-х храм повернули громаді й відреставрували.
Нікопольський краєзнавчий музей виник у 1919 році як музей образотворчого мистецтва на основі колекції, вилученої в поміщика Нечаєва. Найцінніша частина зібрання загинула під час Другої світової, але й сьогодні фонди налічують понад 45 тисяч експонатів. Нині музей працює в тимчасовому приміщенні на вулиці Електрометалургів, 46А. Серед експонатів оригінал козацької ікони-ставротеки, яка з 1783 по 1926 рік зберігалася в нікопольському соборі.
Цікава деталь міського простору це пам’ятник Ніці, грецькій богині перемоги, яка дала місту назву. У Нікополі також є храм святого Петра Калнишевського, останнього кошового Запорозької Січі, і старообрядницька церква, тож за кількома кварталами вміщується і козацька, і імперська, і сучасна історія.
У центрі варто також пройти до парку Перемоги на березі Дніпра, біля місця козацької ради 1648 року, і до пам’ятного каменя Хмельницькому.
Чим відоме місто сьогодні: марганець, труби і феросплави
У XX столітті Нікополь перетворився на промислове місто. Наприкінці XIX століття почали розробляти Нікопольський марганцевий басейн, і марганець став головним ресурсом регіону. Під час Другої світової нацистське керівництво вважало Нікополь ключовим центром видобутку марганцю, і місто перебувало в окупації до 18 лютого 1944 року.
У 1931 році тут заснували трубний завод, з якого згодом виросли кілька підприємств, зокрема «Сентравіс» та «Інтерпайп Ніко Тьюб». Поруч працює великий завод феросплавів, а Нікопольщина загалом звикла жити з металургії. Місто мало і власний річковий порт, і залізничну станцію, тож продукція заводів могла йти і Дніпром, і залізницею. Про сусідню промислову столицю регіону ми окремо розповідали в статті про те, як Кривий Ріг живе рудою і металом, і ці два міста багато в чому схожі характером.
Нікополь під обстрілами: що варто знати зараз
З липня 2022 року Нікополь обстрілюють з боку окупованого Енергодара та території Запорізької АЕС. Вже 16 липня 2022 року росіяни випустили по місту 53 снаряди, влучаючи в житлові квартали. Станом на квітень 2024 року обстріли забрали життя 39 людей, понад 240 отримали поранення, пошкоджено майже 5,5 тисячі будинків. Удари по місту та громадах Нікопольщини тривають майже щодня.
Попри це Нікополь працює: відновлює воду і світло, ремонтує дахи і вікна, тримає роботу заводів. У Нікополя є міста-побратими за кордоном: шведський Гальмстад, німецький Леверкузен, канадський Ллойдмінстер і шотландський Перт. Місто, яке почалося з козацької фортеці на мисі, знову живе як прикордонна застава, і ця паралель напрошується сама.
Нікополь сьогодні не туристичне місто. Через постійні обстріли їхати сюди з метою подорожі не варто, а місця Січей і могила Сірка розташовані в тій самій прифронтовій зоні. Козацьку історію Нікопольщини безпечніше відкривати опосередковано: через експозицію Дніпровського історичного музею, де зберігається реконструкція обличчя Сірка, через книжки місцевих краєзнавців і цифрові проєкти.
Якщо ж ви плануєте поїздку Дніпропетровщиною з робочою чи волонтерською метою, перевіряйте офіційні повідомлення обласної військової адміністрації. Перелік закладів регіону, від готелів до сервісів у Дніпрі, Кривому Розі та Павлограді, зручно переглянути на сторінці Дніпропетровської області в каталозі TopUkraine.
Цікаві факти про Нікополь
- Назва Нікополь походить з грецької і означає «місто перемоги», а до 1775 року поселення називали Микитиним.
- Офіційний відлік історії міста ведуть від 1639 року, тож у 2017 році Нікополь відзначав 378-річчя.
- З восьми Запорозьких Січей п’ять стояли на території сучасної Нікопольщини.
- Скульптурний портрет Івана Сірка відтворили за його черепом у лабораторії Михайла Герасимова.
- У радянські роки Спасо-Преображенський собор Нікополя працював як планетарій.
Нікополь легко сприймати лише як рядок у зведеннях про обстріли. Але за цим рядком стоїть місто, звідки почалася Хмельниччина, і берег, де майже два століття вирішувалася доля Запорожжя. Коли сюди повернеться спокій, саме ці береги варто буде пройти пішки, неспішно і з мапою Січей у руках, від мису до Капулівки.


