Ізюм видно здалеку, ще до того, як з’являються перші будинки: над містом стоїть гора Кременець, а під нею широкою петлею тече Сіверський Донець. Ця пара, гора і річка, пояснює майже все в історії міста. Тут був брід, яким користувалися кочовики, тут козаки поставили фортецю, тут розміщувався полк, що охороняв південний кордон Слобожанщини. У XX столітті Ізюм знали як місто оптики, де робили лінзи для окулярів на всю велику країну. А після 2022 року його назва стала для українців символом окупації, яку місто пережило, і повернення, на яке воно чекало п’ять місяців. Ізюм сьогодні це прифронтове місто, яке відбудовується, ховає своїх загиблих і водночас береже пам’ятки, яким понад триста років. Ця стаття про те, яким він був, яким став і чому про нього варто знати.
Місто на броді: де розташований Ізюм
Ізюм лежить на південному сході Харківської області, на березі Сіверського Дінця, і є центром Ізюмського району. До обласного центру близько 125-130 кілометрів на південний схід, до межі з Донеччиною менш як 20 кілометрів. Через місто проходять залізниця, що з’єднує Харків із Донбасом, і траса М-03. Така географія завжди робила Ізюм вузлом між Слобожанщиною і Донеччиною, а в мирний час дорогою, якою їхали з першої столиці України на схід.
Площа міста становить приблизно 43,6 квадратного кілометра. За оцінкою на 1 січня 2022 року, тут жило 44 979 людей, і Ізюм був другим за кількістю мешканців містом області після Харкова. Скільки людей живе тут зараз, точно сказати неможливо: частина виїхала під час боїв і окупації, частина повернулася.
Ландшафт тут незвичний для рівнинної Харківщини. Правий берег Дінця високий і крутий, лівий низинний, з луками й піщаними пляжами. Саме на перепаді між ними і виросло місто.
Гора Кременець: орієнтир для степу
Кременець (його назву пишуть також як Крем’янець) здіймається над містом на висоту понад 200 метрів і тягнеться на кілька кілометрів. У відкритому степу така височина була маяком: її бачили мандрівники, купці й військові загони задовго до того, як підходили до річки. На вершині археологи знаходили залишки давніх укріплень. Є і гіпотеза, що саме цю гору автор «Слова о полку Ігоревім» називає Шеломянню, хоча доведеною вона не є.
Найвідоміші мешканці Кременця кам’яні. На горі стоять половецькі баби, скульптури IX-XIII століть, які ставили у святилищах на курганах і пагорбах. Їх тут дев’ять, і серед них є справжні велетні: найвища сягає приблизно 2,5 метра, а таких великих статуй в Україні небагато. Для половців вони були частиною поминального культу предків.
Тисячу років баби простояли над Дінцем, а 2022 рік пережили не всі. Під час окупації одну статую повністю зруйнував снаряд, ще одну окупанти використовували як опору для прапора, і неушкодженими залишилися лише дві з дев’яти. Після звільнення фахівці Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру законсервували скульптури: зробили для кожної дерев’яну конструкцію, засипали піском, обгорнули від вологи. Від ідеї вивезти баби до Харкова відмовилися, вони залишилися на своїй горі, просто тепер під захисними коробами.
Неподалік на вершині розташований меморіал Другої світової війни з військовою технікою. Бої за Ізюм і Кременець точилися тут і тоді.
Історія Ізюма: від сторожі до полкового міста
Повз гору здавна проходив Ізюмський шлях, яким користувалися щонайменше з XV-XVI століть, зокрема для татарських походів на північ. У 1571 році в джерелах згадується Ізюмська сторожа, у 1639 році Ізюмське містечко. Справжнім початком міста вважають 1681 рік, коли полковник Харківського слобідського полку Григорій Донець збудував тут фортецю.
Звідки взялася назва, досі сперечаються. Найпопулярніше пояснення, ніби від сушеного винограду, дослідники вважають пізнім міфом, хоча виноградні сади згодом таки потрапили на історичний герб міста. За однією з гіпотез, назва походить від тюркських слів, якими позначали переправу й довгу гору над річкою.
З 1685 до 1765 року Ізюм був центром Ізюмського слобідського полку. Полк контролював броди через Донець і прикривав землі від набігів, а до його складу входили й містечка, які згодом стали окремими містами Донеччини. Про це пам’ятають і сусіди: Слов’янськ із його солоними озерами теж колись входив до Ізюмського полку, і доля двох міст переплетена досі.
Після ліквідації полкового устрою Ізюм став повітовим містом, торговим і ремісничим центром на дорозі між Харковом і південними губерніями. У XX столітті місто отримало нове обличчя, промислове.
Що подивитися в Ізюмі
Головна історична пам’ятка міста це Преображенський собор, збудований у 1684-1685 роках на замовлення полковників Костянтина Донця і Федора Шидловського. Це другий за віком храм зі збережених на Слобожанщині. Його часто називають козацьким бароко, але точніше говорити про сіверську архітектурну школу: можливо, його зводили ті самі майстри, що будували Покровський собор у Харкові. До 1919 року стіни собору прикрашали турецькі трофеї Ізюмського полку, а серед реліквій були Євангеліє і риза, які подарував Петро I, побувавши в місті в травні 1709 року.
Вигляд собору змінювався не раз. На початку XX століття архітектор Ловцов додав цибулясті бані, а реставрація 1953-1954 років прибрала пізні прибудови, але трохи порушила первісні пропорції. Під час обстрілів 2022 року храм постраждав, у ньому вилетіла частина вікон.
Варто знати й інші храми: Миколаївську церкву, зведену в 1809-1823 роках, Вознесенський собор і Хрестовоздвиженську церкву. Разом із Кременцем вони утворюють силует старого Ізюма, який добре видно з берега Дінця.
Окрема історія пов’язана з місцевим краєзнавчим музеєм. Найціннішим його експонатом є Євангеліє 1707 року в срібній позолоченій оправі, видане коштом гетьмана Івана Мазепи. Коли в місто прийшли окупанти, працівники музею сховали коштовності й особливо цінні предмети, а у вітрину поклали схожу на вигляд книгу. Підміни, за словами музейниці Діни Листопад, ніхто не помітив, і тепер реліквія зберігається під охороною.
Чим відоме місто: оптика, лінзи і точна механіка
Для кількох поколінь Ізюм асоціювався зі склом і лінзами. Будівництво заводу оптичного скла тут почали ще в 1916 році, а в 1954 році розпочали зводити оптико-механічний завод, який згодом став одним із найбільших виробників окулярної оптики в СРСР. Мільйонну лінзу тут виготовили вже в жовтні 1957 року.
Цікаво, що в 1964 році ізюмські оптики першими в СРСР замінили природні алмази в обробці скла на синтетичні. Пізніше підприємство освоїло тверді, а потім і м’які контактні лінзи, біфокальні окуляри. Продукцію відправляли приблизно в 370 міст, а на заводі працювало близько п’яти тисяч людей, тобто майже кожна велика ізюмська родина так чи інакше була з ним пов’язана. Після 1990-х завод пройшов реструктуризацію і, як більшість великих радянських підприємств, втратив колишні масштаби.
Крім оптики, у місті працювали підприємство з ремонту локомотивів і харчові виробництва. Залізниця, річка і траса тримали економіку Ізюма на плаву навіть тоді, коли великі заводи скорочувалися.
Окупація і звільнення: що пережив Ізюм
Бої за Ізюм почалися в перші дні повномасштабного вторгнення. 3 березня 2022 року внаслідок авіаудару загинули восьмеро людей, серед них двоє дітей. За даними РНБО, Ізюм зазнав 476 авіаударів, більше, ніж будь-яке інше місто за час повномасштабного вторгнення. Уже на початку березня заступник міського голови казав, що центр практично знищено: автостанцію, вокзал, суд, медичний коледж, десятки магазинів і установ.
1 квітня 2022 року місто остаточно опинилося під контролем російських військ. Одним із найстрашніших епізодів став удар по багатоповерхівці на вулиці Першотравневій, 2, під завалами якої загинули 44 людини. У січні 2023 року вулицю перейменували на вулицю Пам’яті.
10 вересня 2022 року під час Харківського контрнаступу ЗСУ звільнили Ізюм, а 14 вересня над будівлею міськради за участі президента підняли державний прапор. Те, що знайшли після цього, побачив увесь світ. У лісі біля міста виявили масове поховання, понад 440 могил. Станом на 21 вересня звідти ексгумували тіла 320 цивільних і 18 військових.
Серед похованих у лісі був дитячий письменник Володимир Вакуленко із сусідньої Капитолівки. Він зник у березні 2022 року, батьки шукали його понад пів року, а тіло знайшли в ізюмському похованні під номером 319. Посмертно Вакуленку присвоїли звання Героя України, і для багатьох читачів саме його історія стала способом зрозуміти, що сталося з Ізюмом.
Ізюм сьогодні: місто, яке не здається
Після звільнення в Ізюмі прибирали завали, відновлювали воду, тепло і світло, ремонтували школи й будинки. Розбирання руїн на вулиці Пам’яті завершили в серпні 2023 року. Відбудова йде, але місто й далі залишається під ударами: у лютому 2025 року внаслідок російського удару по місту загинули п’ятеро людей, 38 отримали поранення.
Попри це, люди повертаються, у місті відновлюють комунальні мережі, працюють магазини й місцеві служби. Багато людей, які виїхали, тримають зв’язок із містом через Харків: там навчаються, лікуються, шукають роботу і підрядників для ремонту. Якщо потрібні перевірені компанії обласного центру, від будівельників до провайдерів і ресторанів, їх зручно шукати на сторінці Харкова в каталозі TopUkraine.
Стійкість Ізюма видно не в гучних заявах, а в дрібницях. Музейники, які врятували Мазепине Євангеліє. Реставратори, які в прифронтовій зоні укривали половецьких баб. Комунальники, які повертають місту світло після чергового обстрілу.
Що варто знати і пам’ятати про Ізюм
Ізюм звільнений, але розташований близько до лінії фронту і регулярно зазнає обстрілів. Туристичні поїздки сюди зараз не на часі: якщо ви їдете до рідних або у справах, стежте за офіційними повідомленнями Харківської ОВА та місцевої влади, маршрутами і сигналами тривоги. Деякі ділянки довкола міста можуть бути заміновані, тому не сходьте з асфальту й перевірених стежок.
Пам’ятати Ізюм можна й на відстані. Прочитати книжки Володимира Вакуленка, підтримати збори на відбудову, дізнатися більше про половецькі скульптури Слобожанщини й Донеччини. А коли війна закінчиться, саме сюди варто приїхати, щоб піднятися на Кременець і подивитися на Донець згори.
Цікаві факти про Ізюм
- Назва міста, найімовірніше, не має нічого спільного з виноградом: за однією з гіпотез, вона тюркського походження і пов’язана з переправою через річку.
- Преображенський собор 1684-1685 років є другим за віком храмом зі збережених на Слобожанщині.
- Найвища з половецьких баб на горі Кременець має близько 2,5 метра заввишки.
- У 1964 році на ізюмському оптико-механічному заводі першими в СРСР перейшли з природних алмазів на синтетичні.
- За даними РНБО, Ізюм пережив 476 авіаударів, більше, ніж будь-яке інше місто під час повномасштабної війни.
